Автор: Олександра Горчинська НВ розповідає, що таке інклюзивний підхід і як це працює в сфері освіти, розваг і громадського харчування. В останні кілька років в інформаційному порядку денному українських ЗМІ все частіше з’являється слово «Інклюзія». Це процес, який передбачає активне включення в соціальне життя людей з інвалідністю, особливостями фізичного або ментального розвитку. Йдеться як про створення зручної міської інфраструктури, в якій було б комфортно перебувати таким людям, так і про формування толерантного ставлення до людей з інвалідністю — якою б ця інвалідність не була. Отже, в чому ж полягає цей процес «включення»? Інклюзивна освіта Одна з важливих складових процесу формування інклюзивного суспільства — доступ до освіти. У кожного учня має бути можливість добитися успіху в навчанні, відзначають в ЮНЕСКО. Тому представники освітніх установ зобов’язані враховувати всю різноманітність особливостей і потреб учнів і йти їм назустріч. Лист шрифтом Брайля / Фото: Fight For Right / Боротьба за права via Facebook Рік тому, в жовтні 2018 року, в Україні набув чинності закон № 2541-VIII про доступ осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг. Цей документ передбачає, що діти з особливими потребами зможуть вільно вчитися в дитсадках і школах разом з іншими дітьми, тими, хто таких потреб не має. Наприклад, в дитячих садах може бути не більше трьох дітей з особливими потребами на групу. Діти з інвалідністю мають право першочергового зарахування в садочки і школи. У разі необхідності на уроках разом з дитиною може бути присутній батько або асистент — довірена особа, яка готова супроводжувати і направляти особливу дитину, допомагати їй у навчанні. «Для осіб з особливими освітніми потребами зміст і обсяг навчально-виробничого процесу, термін навчання […] за необхідності можуть бути адаптовані для отримання знань, умінь і навичок відповідно до індивідуального навчального плану відповідно до індивідуальної програми розвитку», — йдеться в законі. За роботу в інклюзивних класах вчителі повинні отримувати надбавку в розмірі 20% від ставки У вересні цього року в Україні з’явилася також інтерактивна онлайн-карта, на якій батьки зможуть легко знайти дитсадок або школу з інклюзивним підходом у Києві. За роботу в інклюзивних класах вчителі повинні отримувати надбавку в розмірі 20% від ставки. Держава ж зобов’язана підготувати простір так, щоб діти з особливими потребами могли перебувати там безперешкодно. Крім того, країна повинна дати особливим учням і всі необхідні технічні засоби і робочі інструменти для отримання повноцінної освіти відповідно до їх потреб. Потреби ці можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, аудіоматеріали для людей з порушенням зору, література, надрукована шрифтом Брайля та спеціальні інструменти для вивчення цього самого шрифту. У серпні 2018 року в Києві, на базі Публічної бібліотеки імені Лесі Українки відкрили також першу бібліотеку для людей з порушеннями зору. Макет храму в музеї Третя після опівночі / Фото: Третя після опівночі via Facebook З’являються в Україні й приватні ініціативи. Наприклад, український ілюстратор Олег Петренко-Заневський розробив спеціальний шрифт для людей з дислексією — труднощами розпізнавання і сприйняття друкованих знаків. Перед цим опитали 71 дитини у віці від 6 до 13 років, у яких є труднощі з читанням і які навчаються в інклюзивних класах або ж — індивідуально. Шрифт, намальований спеціально для українського алфавіту, отримав назву Inclusion UKR. Він доступний для вільного скачування і використання. Читайте також: Як змінити країну: історії та рецепти українських активістів Для світу така практика — зовсім не новина. Так, видавництво Bloomsbury вже надрукувало три книги про Гаррі Поттера, які адаптовані спеціально для читачів з дислексією. Для створення таких книг також використовували спеціальний шрифт, папір, яка не створює світлових відблисків, має контрастний дизайн і зручну навігацію. Розваги і дозвілля для всіх У липні цього року українське інформпостранство буквально вибухнуло від трансляцій музичного фестивалю Atlas Weekend. Там обладнали спеціальну зону для людей з порушеннями слуху. Це і кулі з вірацією, і спецжілети, які дозволяють людям, які слабо чують або не чують, відчувати музику за допомогою вібрацій, і світлові сфери. А ще — команда професійних сурдоперекладачів, яких на Atlas Weekend привезли з Америки. Вони перекладали на мову жестів не просто слова пісень, а й музику в цілому. Сурдоперекладачів показували на спеціальних екранах. «В Америці на музичних фестивалях людям, які не чують, роздають повітряні кульки, за допомогою яких вони можуть відчувати вібрації. По суті вібраційна сфера, яка була у нас — та ж кулька, тільки великих розмірів. А сфера з вбудованим колірним еквалайзером дозволяє сприймати музику через колірну гру. Ці сфери — давно відомі інструменти передачі інформації, тільки в більш масштабному форматі», — розповіла в коментарі НВ Ксенія Чайковська, PR фестивалю Atlas Weekend. За її словами, за шість фестивальних днів цю зону відвідало 250 осіб. Крім цього, територія фестивалю була обладнана пандусами та спеціальними туалетами для людей з інвалідністю. В цілому ж, в цьому році Atlas Weekend відвідало 1 346 осіб з інвалідністю, розповіла Чайковська. Унікальний для України проект — київський музей Третя після опівночі, який вперше відчинив свої двері для відвідувачів у вересні 2017 року. Цей музей дозволяє поглянути на світ очима незрячих людей — тобто, в повній темряві. В Америці на музичних фестивалях людям, які не чують, роздають повітряні кульки «Україна дійсно трохи відстала в цьому питанні, адже в Німеччині перший такий музей відкрився близько тридцяти років тому. В цілому ж в світі існує кілька організацій, які реалізували схожу ідею. Я відвідала чотири таких музеї від двох різних мереж. Зробила це спеціально вже після відкриття нашого музею, щоб в київській реалізації не обмежуватися «вже створеним велосипедом», — розповідає в коментарі НВ засновниця музею Третя після опівночі Аліна Марненко. За її словами, наші екскурсії відрізняються від тих, які роблять музеї в інших країнах — в українському варіанті вони більш інтерактивні, з безліччю завдань. Але основна ідея схожа — людина опиняється в повній темряві, крізь яку її проводить незрячий гід. Разом з ним ви займаєтеся звичайними щоденними завданнями: відвідуєте ринок, купуєте продукти в магазині, переходите дорогу, по якій активно їздять автомобілі, приходьте в гості до друзів, готуєте обід і навіть пишете лист від руки. Але все це — в повній темряві. Прогулянка в темряві — так називається ця екскурсія в музеї, і вона працює на постійній основі. Однак є тут і тимчасові експозиції. Наприклад, відвідувачам демонстрували виставки Архітектура на дотик і Мистецтво на дотик, де показували відомі зразки живопису, архітектури і скульптури. Теж в темряві. Потім, на зміну їм, в новому форматі запустили Квест відчуттів. У лютому 2019-го, спеціально до Дня всіх закоханих робили Побачення в темряві. Читайте також: Активістка розповіла про ставлення до людей з інвалідністю та безбар’єрне середовище в Україні У музеї регулярно проводять кінопокази, на яких фільми транслюють з тифлокоментарями — спеціальною аудіодоріжкою для незрячих, яка описує те, що відбувається на екрані. «Мені дуже подобається формат музеїв, в яких ти не слухач, а учасник. До цього відносяться й інтерактивні музеї науки з безліччю дослідів, і подібні до нашого, де відвідувач проживає все на своєму досвіді. Також існують, наприклад, музеї, присвячені слуху і віку. Вони працюють за аналогічним принципом — ти або намагаєшся вирішити побутові ситуації без мови і слуху, або за допомогою додаткових конструкцій, до допомоги яких нерідко вдаються люди похилого віку», — додає Марненко. Кураж Базар у Києві активно розвиває свій простір, впроваджуючи інклюзивні підходи для комфорту різних людей / Фото: Кураж Базар via Facebook Розвитком інклюзії в Україні активно займається також команда благодійної барахолки Кураж Базар. Слоган цієї ініціативи — Будь будь-яким!, тому простір на території ВДНГ, де регулярно проводяться заходи від Кураж Базару, адаптований для людей з особливими потребами. У травні 2018 року Кураж Базар відвідав відомий музикант Елтон Джон, який приїхав в Україну для участі в акції з протидії та профілактики ВІЛ/СНІДу в Україні. Один з найбільших інклюзивних проектів — це табір для дітей з інвалідністю. Репортаж про цей табір виходив на НВ в серпні 2018 року. Доступне міське середовище Для багатьох з нас відвідування кафе, барів чи ресторанів — звична і буденна справа. Але для людей з особливими потребами це звичне завдання може виявитися нездійсненним. Наприклад, через відсутність пандуса на вході, неадаптовані під інвалідний візок санвузли. З цієї причини кількість місць громадського харчування, в яких можуть пообідати або випити кави люди з інвалідністю, істотно скорочується. Справа в тому, що перехід до інклюзивності — досить складний процес, на який впливає кілька факторів, пояснює НВ Марія Банько, маркетинг-директор Сім’ї ресторанів Діми Борисова: «Іноді цей процес може ускладнювати, наприклад, розміщення ресторанів у орендованих приміщеннях. Як наслідок — дуже часто це відсутність можливості реконструювати ці приміщення відповідно до норм». Один із прикладів, де команді Діми Борисова все ж вдалося реалізувати задумане в цьому напрямі — це ресторан Остання Барикада в Києві, на Майдані Незалежності. Заклад обладнаний ліфтом, санвузол адаптований для людей з інвалідністю, кут нахилу з’їздів у всіх залах не перевищує 5%, а дверні прорізи розраховані під стандартний інвалідний візок шириною 65 см. «Щорічно ми проходимо перевірку від різних громадських організацій, підтримуємо події на кшталт Вікенду необмежених можливостей. У минулому році, наприклад, провели кілька екскурсій мовою жестів. Інші наші заклади обладнані, щонайменше, переносними пандусами», — розповідає Марія Банько. Зараз у ресторані Остання Барикада працюють над створенням меню шрифтом Брайля — спеціально для незрячих відвідувачів. Але і тут є свої складності. Весь процес займає чимало часу — близько місяця. Меню в закладі може оновлюватися частіше, тому процес не завжди вдається синхронізувати, каже співрозмовниця. Мені дуже близька сама ідея: просто приходиш пообідати, при цьому, автоматично допомагаєш і місту Вона ділиться планами: «У наших планах — провести аудит сайту на предмет того, наскільки зручно користуватися ним людям з порушенням зору. Також плануємо співпрацювати з Food & Diabets. Хочемо вказувати хлібні одиниці в стравах — це важливо для людей, які за станом здоров’я повинні максимально уважно стежити за своїм харчуванням». Про одеський досвід адаптувати меню для людей з порушенням зору НВ розповідає журналіст Ірина Чиркіна. На цей момент таке меню, надруковане шрифтом Брайля, в Одесі є тільки в одному закладі — 4City. Заклад складається з кафе, ресторану і лекторію, які ділять один простір. Працює за принципом, схожим з роботою столичного міського ресторану Urban Space 500: 70% від тутешнього прибутку направляють на розвиток міських проектів. Читайте також: Секс і підлітки з інвалідністю. Десять речей, якi потрібно прочитати і запам’ятати «Я займалася інформаційним супроводом 4City з моменту його запуску. Мені дуже близька сама ідея: просто приходиш пообідати, при цьому, автоматично допомагаєш і місту і людям, які йому теж допомагають. Крім того, в тутешньому лекторії завжди проходять різні урбаністичні лекції», — каже Чиркина. Тому вона вирішила допомогти закладу і іншим способом — подарувала три меню, надруковані шрифтом Брайля. Два з них дублюються кирилицею, щоб офіціанти легше орієнтувалися в замовленні. Друк трьох примірників обійшовся Чиркіній більше ніж у 3 тис грн. Макети світових пам’яток, надруковані на 3D-принтері / Фото: Фото надано Іриною Чиркіною Три роки тому в Одесі стали активно з’являтися публічні лабораторії з 3d-принтерами. Тоді Чиркіна скористалася такою лабораторією в Impact Hub Odessa, щоб зробити макети пам’яток для людей з порушеннями зору. На той момент в Одесі ще не було мініатюрних копій пам’ятників архітектури. Гроші збирала на краудфандингу, також допоміг благодійний вечір українського письменника Тараса Прохаська. Готові фігури подарувала місцевій школі-інтернату для дітей з порушеннями зору. У червні 2019-го в Одесі презентували три скульптури для незрячих — це відомі архітектурні будівлі міста. Ініціатором проекту виступила Світлана Стрельцова, незряча дівчина. Вона дізналася про подібні проекти під час подорожі до Кракова. Там для незрячих зробили 12 таких макетів. Про перспективи Подібні ініціативи є й у інших містах. У Луцьку, наприклад, меню шрифтом Брайля мають близько двох десятків закладів — все завдяки місцевим активістам, каже Юлія Сачук, координатор ініціативи Боротьба за права. Координатор проекту Боротьба за права Юлія Сачук / Фото: Юлія Сачук via Facebook Сачук та її команда готові допомогти кафе і ресторанам з виготовленням меню шрифтом Брайля. Ось тільки звертаються до них за допомогою одиниці. У Києві активісти виготовляли такі меню для кафе Хармс, Chao Kakao, Макдональдс. Але одного лише меню шрифтом Брайля — мало, щоб це можна було назвати інклюзивним підходом. Насамперед, важливо працювати з персоналом, додає співрозмовниця: «Коли я зі своїми 2% зору прошу офіціанта прочитати вголос меню, щоб я могла вибрати що-небудь, дуже часто на цьому відвідування ресторану для мене і закінчується», — зізнається співрозмовниця. Ідеально, якби офіціанти знали жестову мову Тому ініціатива Боротьба за права проводить тренінги для працівників сфери обслуговування: пояснюють, як правильно зустріти клієнта, якщо у нього є видима інвалідність, як з ним комунікувати. Ідеально, якби офіціанти знали жестову мову — але ця практика в Україні непопулярна. Крім меню, активісти також допомагають друкувати книги шрифтом Брайля. Так, спільно з 1+1 надрукували книгу рецептів Валентини Хамайко Солодка неділя, щоб незрячі кулінари по всій Україні також могли за нею готувати. Ще — видали, книгу Мої винаходи про вченого Нікола Теслу, виготовляють тактильні арт-альбоми для музеїв і галерей. А в червні з ініціативи Благодійного фонду Фонд сім’ї Нечитайло для незрячих адаптували і книгу Я завжди писатиму у відповідь від видавництва #Книголав. Ще один напрям — це адаптація фільмів для людей з порушенням слуху і зору. І якщо у випадку з музеєм Третя після опівночі йшлося про невеликі камерні покази, то Сачук говорить про більш масштабні ініціативи: Читайте також: Озвучений комп’ютер, голосовий помічник у смартфоні і спорт із супроводжуючим. Як живуть незрячі люди в Україні «В минулому році ми організували покази фільму DZIDZIO. Перший раз, працювали щодо цього фільму з мережею кінотеатрів Планета Кіно. Також — фільм Сергія Лозниці Донбас. Позитивний досвід у нас і у частині співпраці з кінофестивалями. Кілька років вдало працюємо з DocuDays в напрямі доступності та відкритості, фестиваль Нове британське кіно. В цьому році вперше організували покази для незрячих людей і тих, хто не чує, на Одеському міжнародному кінофестивалі». Що стосується співпраці з державою, тут активно допомагає Український культурний фонд — вже другий рік поспіль вони підтримують інклюзивні проекти в Україні. В цьому році виділили цей напрям в окрему програму. Інтерактивна експозиція музею Третя після опівночі на Atlas Weekend / Фото: Третя після опівночі via Facebook Будь-який інклюзивний проект найкраще робити в тандемі, каже Сачук. Або з бізнесом, з широкою громадськістю, або з державою — самому такі ідеї реалізувати складно. Деякі «ламаються» вже на етапі налагодження зв’язків у цих тандемах. «Дуже багато інклюзивних проектів „загинаються“ вже через кілька місяців, півроку, — пояснює співрозмовниця. — Якраз тому що складно налагодити діалог з потенційними партнерами, пояснити, для чого саме потрібні гроші. Мені б дуже хотілося, щоб ситуація змінилася». Оригінал статті тут https://nv.ua/ukr/ukraine/chas-zmin-z-nv/inklyuzivna-osvita-rozvagi-i-gromadske-harchuvannya-shcho-ce-i-yak-pracyuye-u-nas-novini-ukrajini-50049819.html.